Думали колись: що буде, якщо я згрішу та помру, не встигнувши висповідатися перед Богом? Або ж: що трапиться, якщо вчиню гріх, а потім забуду?
Віруючі не мають просити пробачення або каятися лише заради того, щоб отримати прощення гріхів. Ісус помер, аби понести покарання за всі наші гріхи, і вони всі були прощені:
«Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина,в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів.» (Колосян 1:12-14).
«Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім’я одержує відпущення гріхів» (Діяння 10:43).
Усе, що нам необхідно робити, це визнавати свої гріхи:
«Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Йоана 1:9).
Цей вірш радить нам визнавати свої гріхи перед Богом. Слово «визнавати» означає «погоджуватися з чимось». Коли ми визнаємо свої гріхи перед Господом, то погоджуємося з Ним, що були неправі, тобто згрішили. Бог завжди прощає нам, бо Він – «вірний і праведний». Тож прощаючи гріхи, як і обіцяв усім тим, хто прийняв Христа за Спасителя.
Впавши у гріх, ми ображаємо Бога та засмучуємо Його Духа: «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення»(Ефесянам 4:30). Хоча Бог простив нам усі гріхи, вони продовжують перешкоджати нашим стосункам із Богом. Підлітка, що згрішив проти свого батька, не виганяють із дому. Богобоязливий батько прощає своїй дитині без жодних умов. Але, водночас, хороші взаємини між батьком і сином не можуть бути досягнуті без їх відновлення. Саме заради відродження близьких стосунків із Богом, Який любить нас і вже пробачив нам, ми маємо розкаюватися у своїх гріхах.
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН